Опубліковано: 11.07.2018 - 12:51.

ІНТЕРВ’Ю. Максим Анатолійович ЗУЄВ, Білогородський сільський голова: про себе, про свою посаду

ІНТЕРВ’Ю. Максим Анатолійович ЗУЄВ, Білогородський сільський голова:
про себе, про свою посаду.
 

Зуєв Максим Анатолійович – Білогородський сільський голова

«Я у відчаї дивився на однолітків, які з м’ячем ідуть грати в футбол в один бік, а я з нотами був вимушений іти в інший».

 

У дитинстві Максим Анатолійович, як і більшість хлопчаків, хотів стати пілотом літака. Ця мрія не покидала його до 13 років. У Білогородській школі No 1 він навчався добре, трійок в табелі ніколи додому не приносив. До п’ятого класу був навіть відмінником, отримував похвальні грамоти. Улюбленим шкільним предметом була хімія. Легко давалась також геометрія. Крім цього, дуже любив писати твори. Найчастіше за твір майбутній сільський голова отримував оцінку 5 та 3. П’ятірку ставили за змістовність твору, а от з граматикою не складалось – за неї частіше всього отримував трійку. Якось в школі з Максимом Анатолійовичем трапився один веселий казус: «Я написав твір для на рік молодшої від мене учениці. Але наш таємний обман було розкрито, і в зошиті учениці написали: «Це твір не твій, а Зуєва. Тобі за зміст – 2, а за граматику – 5. У майбутньому ця учениця стала моєю дружиною», – згадує сільський голова.

З червоним дипломом Максим Анатолійович закінчив Білогородський філіал Шпитьківської музичної школи по класу баян. Він приніс диплом додому батькам, але музичний інструмент настільки набрид за час навчання, що після того він брав його до рук лише декілька разів.

-Куди ти підеш працювати?

– В міліцію!

Перша робота в житті мало не залишила майбутнього сільського голову без вищої освіти. На канікулах він працював вантажником на заводі ім. Антонова, розвозив на карі (електромобіль) запчастини до різних цехів заводу. Отримавши тоді, порівняно з батьками, досить високу заробітну плату, Максим Анатолійович навідріз відмовився після школи здобувати вищу освіту.

«Я тоді просто не врахував, що моя висока зарплата, пов’язана тільки з тим, що я неповнолітній, і з неї не вираховувались податки. Батькам довелося мене практично запхнути в університет. За що я їм дуже вдячний!»

Ось так, у 1988 році він став студентом Київського державного педагогічного університету ім. Драгоманова. Вступив на педагогічно-індустріальний факультет. Вчився непогано, на першому курсі навіть отримував стипендію. Але в заліковій книжці вже помічалися трійки. У 1993 році закінчив навчання, отримав диплом спеціаліста, вчителя загальних дисциплін та праці.

Перебуваючи ще на 5-ому курсі, Максим Анатолійович прийшов на практику в Білогородську школу No2, де буквально через два дні усвідомив, що цей шлях не його, і після закінчення університету жодного дня в школі працювати він не буде.

«У той час мені треба було визначатися з подальшим трудовим життям та роботою, обов’язково треба було отримати направлення від університету або принести підтвердження з іншого навчального закладу. Я нікуди не звертався і в момент, коли мене в університеті запитали, де я планую далі працювати, я, усвідомлюючи, що точно не хочу бути педагогом, секунду подумав, і вимовив перше слово, яке спало на думку. Ним виявилось слово «міліція».

Всі дуже здивувались, переглянулись і запитали, чи візьмуть мене туди. Я, не розгубившись, відповів, що візьмуть. Напевно, слово «міліція» і моя впевненість працівників університету налякали та спантеличили, питань мені більше не ставили».

Професійна діяльність

Згодом Максим Анатолійович дійсно влаштувався працювати в поліцію, на той час ще міліцію. Маючи педагогічну освіту, він працював інспектором у справах неповнолітніх. З липня 1993 по вересень 1995 року він відповідав за шість населених пунктів, у тому числі й Білогородку. Потім на базі міліції була створена податкова міліція, зокрема відділ з кримінальним приховуванням прибутків та оподаткувань. Максим Анатолійович закінчив курси бухгалтерів та перевівся в цей відділ. Працював в податковій міліції Києво-Святошинського району до 2002 року. Остання посада, яку він займав, була – заступник начальника Києво-Святошинського міжрайонного відділу.

Цей відділ обслуговував Києво-Святошинський район, Ірпінську зону, Обухівський та Макарівський райони.

«У 2002 році я звільнився через неприємний інцидент. Була штучно створена ситуація, в якій мене звинуватили в отриманні хабаря. Я два місяці провів під вартою, довів свою невинуватість, мав можливість в 2003 році повернутися до виконання своїх обов’язків, але не захотів – вирішив піти іншим шляхом. Я здав кваліфікаційні іспити та отримав свідоцтво адвоката. З 2003 по 2015 рік займався приватною адвокатською діяльністю».

Вибори

Максим Анатолійович розповів, що тричі брав участь у виборах на посаду сільського голови. Всі рідні завжди були категорично проти. Кожна спроба супроводжувалась вмовлянням не брати участь та сльозами матері.

Перший раз він висунув свою кандидатуру в 2005 році. Рішення взяти участь у виборах прийшло дуже спонтанно, так само, як колись в університеті, піти працювати в міліцію. Часу на підготовку майже не було, в результаті чого він не до кінця розібрався в усій ситуації, не врахував особливості Білогородки, тому і програв. На той час серед восьми кандидатів він зайняв третє місце.

Друга спроба також виявилася невдалою. Беручи участь у революції Гідності, Максим Анатолійович зрозумів, що десь глибоко в душі все ж таки має бажання стати сільським головою. Але він все одно довго вагався. В один день міг декілька разів змінити своє рішення, зранку – йти на вибори, увечері – вже не йти. Труднощі полягали в обранні правильного курсу діяльності, визначенні головних цілей, яких необхідно досягти. Треба було правильно усвідомити, що потрібно Білогородці та її жителям, що зробить життя тут кращим, комфортнішим, донести свою думку до виборців.

«Я розумів, що ця третя спроба стане останньою. В останні дні реєстрація десь за годину склав свою програму на вибори. Написав її дуже просто, від душі. Ми з друзями ще десь тиждень розвозили її в кожний дім села. На перемогу я не дуже розраховував, але на виборах у 2015 році за мою кандидатуру віддали найбільше голосів. Коли мені зателефонували та повідомили результати виборів, для мене постало питання: А як вести себе далі? Що в загалі робити?. Добре, що ці події співпали з трансляцією по телебаченню серіалу «Слуга народу». Кожного дня я чекав нової серії, щоб на прикладі президента, головного героя серіалу, вибудувати свою лінію поведінки. Тому моїм кумиром на тому етапі життя можна назвати придуманого вчителя історії, Василя Голобородько, який став президентом», – поділився спогадами Максим Анатолійович.

Робочі будні

«Спочатку працювати було складно, зараз стало простіше. Щоб робота виконувалась – треба правильно все організувати. Зараз, я вважаю, що механізм роботи виконавчого комітету Білогородської сільської ради працює злагоджено.

Засідання виконавчого комітету Білогородської сільської ради 28.02.18

У разі моєї відсутності на робочому місці вирішуються всі поточні питання. Декілька разів у мене виникало бажання все покинути та відійти від справ. Але я вважаю, що це прояв слабкодухості, тому стараюсь не піддаватись подібним почуттям. Покинути все – це найлегше та найпростіше рішення, яке можна прийняти. Набагато складніше закінчити все, що розпочато, та втілити нові проекти в життя. Власне заради цього я і став головою громади».

Підготовка до Дня захисту дітей

Цікаві факти

Улюблений фільм Максима Анатолійовича – «Втеча із Шоушенка». Із спортивних ігор найбільше полюбляє хокей. Віддає перевагу книгам, в яких описуються історичні події. Книгою, яка майже змінила його життя, називає бестселер Алена Кара «Как легко бросить курить». Але до кінця її не дочитав, тому що зрозумів: якщо дочитає – то кине палити, а до цього ще не готовий. Щодо автомобільних марок, так на перше місце сільський голова ставить марку Оpel. Своїм найбільш шаленим кроком у житті Максим Анатолійович вважає участь у виборах сільського голови.

Про бізнес «Я по своїй натурі не бізнесмен, в мене немає необхідної хватки для цього. Для мене простіше просто вкласти гроші в якусь діяльність. Хоча був період, коли ми з дружиною, будучи досить молодими, перепродавали овочі на ринку».

Найбільша невдача в житті «Як такої невдачі в моєму житті не було. Період, коли мене безпідставно звинувачували у хабарництві, був дуже складним. Але я не вважаю це невдачею. Вийшло так, що ця ситуація змінила моє життя, вплинула на мою подальшу діяльність. Те, чим я зараз кожного дня займаюсь, мені дуже подобається».

Ставлення до влади

«Влада – це велика чорна дірка, яка може затягнути. Це випробування, яке не кожен може витримати. Як я справляюсь з цим, з боку, напевно, видніше. Що буде далі – покаже час. Своїх близьких, зокрема дружину, я прошу, щоб мене виправила, якщо в моїй поведінці щось почне змінюватися».

Про ставлення до грошей

«Я не раб грошей та ніколи ним не був. Я задоволений тим, що маю. Після роботи повертаюсь в двокімнатну квартиру, де на мене чекає дружина, два коти, собака. Все необхідне є, більше нічого не треба».

Про щастя

«У мене є все для того, щоб бути щасливим: сім’я, донька, робота, яку я люблю. Головне – щоб всі були здорові. Найбільше я пишаюсь своєю дочкою. Зараз вона працює на офіцерській посаді в Прикордонній службі України. Вже досягла деяких успіхів у кар’єрі, її поважають».

 

У людях Максим Анатолійович найбільше цінує чесність, порядність, сміливість.

«Для мене важливо, щоб людина, яка має якісь пропозиції, зауваження, претензії мала сміливість сказати про це дивлячись в очі. Я не розумію, навіщо обговорювати щось у соціальних мережах та поза спиною, а при зустрічі мовчати або говорити неправду. Я віддаю перевагу спілкуванню з людьми наживо. Взагалі, на мою думку, соціальні мережі приносять шкоду, яка ще не до кінця усвідомлена людьми. Як керівник ціню також справедливу оцінку оточуючих щодо своєї діяльності».

Сенс життя для Максима Анатолійовича полягає в продовженні роду, щоб виростити та виховати свою дитину правильно, щоб вона знайшла своє місце в суспільстві, могла жити в гармонії і з навколишнім світом, розвиватися, бути самостійною. Навчити дитину всьому необхідному, зробити щасливою.

«На першому місці для мене – сім’я, а потім йдуть інтереси громади та інше. Я вважаю, що це правильно та чесно. Окрім цього, хотілось би так жити та працювати, щоб після діяльності залишився якийсь хороший результат».

Правилами успіху називає чесність, порядність, відповідальність та щирість. Молодим людям, які хочуть знайти своє місце в житті, радить навчитися в першу чергу бути чесними і відвертими самими із собою. Слухати себе та розуміти. Не боятися поговорити із собою, поставити всі незручні питання та отримати на них правдиві відповіді.

«Якщо батьки виступають проти вибору молодої людини, тоді цю ситуацію потрібно обговорити, дати батькам можливість зрозуміти Вашу позицію та бажання. Але рішення приймати треба все одно самостійно, усвідомлюючи, що тільки та робота зробить людину щасливою, на яку вона йде із задоволенням і повертається із задоволенням».

На останнє запитання, чого б сільському голові хотілося б зараз найбільше, Максим Анатолійович відповів фразою-тостом із відомого кінофільму «Службовий роман»: «Пусть все будут здоровы!».

Офіційне відкриття початку будівництва Білогородської амбулаторії загальної практики сімейної медицини (АЗПСМ), Білогородська сільська рада

Історії успіху,

Максим ЗУЄВ, Білогородський сільський голова

Інтерв’ю газеті «Білогородська газета».
Автор – Яна Науменко

Be the first to comment on "ІНТЕРВ’Ю. Максим Анатолійович ЗУЄВ, Білогородський сільський голова: про себе, про свою посаду"

Leave a comment